Общество

Як Богу молитися?

ukraina-maidan2013-2014-06
Август 27
17:13 2016

За останні 2 роки в українських реаліях це питання розглядається не як право особистого вибору, не в рамках морально-практичного практикума, або богословських тонкощів, а в політичному і законодавчому аспекті. Про ці закони і політичні ідеології буде йти мова.

 Майдан переміг, демократія і свобода прийшла, економіка процвітає, на зовнішній і внутрішній політичній арені чергові перемоги «(перемоги), «слава Україні і її героям» вже прийшли, «вороженькі гинуть», «Україна – це Європа», а значить — високі соціальні стандарти і захищені права людини, одним словом, все відмінно… Залишилося державним мужам вирішити для жителів України тільки одну проблему – як Богу молитися? З точки зору моральності, можна було б тільки порадіти тому, що депутатам і керівникам моєї Батьківщини прийшло щире духовне прозріння, але, на жаль, результат їх діяльності – це те, що «Слава…» прийшла тільки до кладовища. Адже за офіційними даними ООН, Україна — одна з найбільш швидко вимираючих країн світу.

За конституцією України, релігія відділена від держави, але чомусь у Верховній Раді під різним соусом постійно лобіюють закони, що стосуються однієї з найбільш численних конфесій – Української Православної Церкви Московського Патріархату, а саме закони, як її віруючим слід молитися Богу. Розглянувши ці закони, ми зрозуміємо сенс цілісної ідеологічної картини на Україні, ну, і, звичайно ж, зрозуміємо «як треба Богу молитися».

Претензії влади полягають у тому, що віруючі УПЦ МП не там і не так моляться, тому їх майно – монастирі (лаври), храми – необхідно відібрати і віддати в користування іншим конфесіям, наприклад, греко-католикам (УГКЦ), які є навіть не православними, і розкольникам, ніким у світі не визнаним серед Помісних Церков – філаретівцям УПЦ КП і «автокефальній церкви» УАПЦ.

17 червня 2016 року до Верховної Ради було внесено законопроект про повернення в державну власність комплексів Києво-Печерської та Почаївської лавр, тобто головним православним святиням України повернути статус історико-культурних заповідників. Лаври також пропонується внести в реєстр пам’яток ЮНЕСКО. У документі це мотивується нібито неможливістю забезпечити збереження архітектурних пам’яток Української Православної Церквою, в чиєму користуванні знаходяться монастирі.

У проекті закону пропонується внести зміни до законів «Про охорону культурної спадщини» та «Про свободу совісті та релігійні організації». Ці зміни передбачають заборону на приватизацію даних об’єктів і переведення їх у державну власність. У проекті постанови Верховної Ради про зазначених монастирях пропонується «встановити порядок користування будівлями Києво-Печерської та Почаївської Свято-Успенської лавр, при якому всі громадяни України і всі релігійні організації будуть мати однакову нагоду доступу до користування цими пам’ятниками».

На сайті Верховної Ради ці документи відсутні, однак їх опублікували деякі видання.

Як наголошується, над законопроектами працювали Володимир Парасюк, позафракційні народні депутати і представники практично всіх парламентських фракцій і депутатських груп, крім «Опозиційного блоку».

Український політичний феномен – бренд Парасюка, Савченко, Ляшко і т. д., – в першу чергу пов’язаний з русофобією, військової риторикою. Ну а в даному варіанті з Парасюка зробили ще і борця за «українську церкву», тобто за розкольників.

«Легендарний» Парасюк, герой майдану, командир батальйону «Дніпро-1», депутат Верховної Ради по 122-му округу у Львівській області, відомий своїми скандальними заявами, бійками у Верховній Раді, казковим полоном і пораненням, коли на відеоконференціях він зі змінними місцями пов’язок дає інтерв’ю.

Слухаючи ці інтерв’ю, неважко зрозуміти, що його інтелектуальних сил недостатньо для того, щоб хоча б озвучити подібні закони. Але цей закон просувають через розкручений бренд «патріота».

Відомо, що раніше, 16 травня, депутати Тернопільської облради звернулися до президента України Петра Порошенка, та уряду з вимогою відібрати в Української Православної Церкви Свято-Успенську Почаївську Лавру і перетворити її у Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник. Про це йдеться на офіційному сайті органу місцевої влади. За відповідне рішення під час засідання облради 12 травня проголосували всі 54 депутати, присутні у залі.

Депутати висунули на адресу УПЦ (МП) звинувачення в «благословінні війни проти України», в присутності «ворожих емісарів» і в розпалюванні міжконфесійної та міжнаціональної ворожнечі.

Члени Тернопільської обласної ради вимагають передати споруди Лаври у державну власність, щоб дати можливість представникам інших церков здійснювати там служби. У їх числі називають розкольницький «Київський патріархат» і Греко-католицьку Церкву. У документі це сформульовано як «відновлення конституційного права громадян на свободу світогляду і віросповідання в храмовому комплексі в м. Почаєві УПЦ (Московського Патріархату)».

Раніше голова Тернопільської облдержадміністрації, всупереч рішенню суду, власним розпорядженням «перевів» громаду УПЦ (МП) апостола Іоанна Богослова села Колосова в розкольницький «Київський патріархат».

Така практика не є поодиноким випадком, за останні 2 роки силою і протизаконно було захоплено понад 60 храмів УПЦ (МП).

Ну а як же з конституцією в «Україна – це Європа» і правами віруючих?

В конституції України в розділі «Про свободу совісті та релігійні організації» сказано наступне:

«Стаття 3. Право на свободу совісті.

Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ніхто не може встановлювати обов’язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або до неучасті у богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Стаття 5. Відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави.

Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.

Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій…

Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань».

Як ми бачимо, на практиці, закони для «демократичної української» влади не писані.

Також великим законодавчим «шедевром» є нашумілий законопроект від 22.04.2016 № 4511 «Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором».

Як на мене, то дуже символічна і дата появи цього «закону» — день народження Леніна! Творцями його є 16 депутатів – «ленінців» блоку П. Порошенко і Ю. Тимошенко.

Цікаво, що спочатку до назви цього законопроекту не були прикладені його зміст і пояснювальна записка, і вони з’явилися набагато пізніше у відкритому доступі на сайті Верховної Ради.

Ось кілька витягів з тексту законопроекту та його аналіз:

Стаття 1: «Встановити статус релігійних організацій, керівні центри котрих знаходяться в державі-агресора … » — це означає повісити ярлик, узаконити беззаконня і, таким чином, «законно» грабувати і здійснювати політику війни – пошук внутрішнього ворога і боротьби з ним. І все це називається далі «захист національних інтересів».

Стаття 2: «Під державою-агресором у цьому законі слід розуміти держава, котра офіційно отримала цей статус, через визнання таким чином Верховною Радою України» — тобто право і свобода совісті віруючих тут повністю виключається.

Стаття 3: «Держава укладає відповідні договори (угоди) про особливий статус цих організацій» — тобто незалежно від бажання релігійної організації цей договір нав’язується.

Стаття 4: «Реєстрацію/перереєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, визначених статтею другою цього закону, здійснюється у визначений чинним законодавством спосіб, після проведення відповідної експертної оцінки реєстраційних документів незалежними експертами, та за умови надання ними державного органу, який здійснює цю реєстрацію, позитивного експертного висновку» — це означає, що статут діяльності РО і вид діяльності змусять змінити і погоджувати тексти з «незалежними експертами»! Інакше не зареєструють.

Стаття 5: «Призначення центрального і регіонального керівництва РО владою» — це грубе втручання і тотальний контроль РО, причому такий договір релігійна організація зобов’язана підписати!

Стаття 7: «У разі систематичного порушення чинного законодавства України…» — а це вже свідомо заздалегідь призначене «порушення» для РО – УПЦ МП, і для цього вже повішений ярлик «співпраця з представниками мілітарно-терористичних угруповань», тому вже законно можна анулювати РО: «державний орган, уповноважений здійснювати реєстрацію статуту (положення) цих релігійних організацій, ініціює в порядку, передбаченому чинним законодавством, припинення діяльності релігійної організації на території України». Ну а майно такої РО вже зрозуміло, куди подінеться.

Так ось, вже всім встановлено, як потрібно Богу молитися.

На думку творців цього «закону», як випливає з «Пояснювальної записки», правовими нормативами його «Є Конституція України, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», Постанову Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором».

В аналізі Антикорупційної Експертизи (Україна) ця законодавча ініціатива все ж була оцінена по достоїнству: «Законопроект обмежує право на свободу світогляду і віросповідання, містить ознаки дискримінації і розділяє громадян України за релігійною ознакою. Прийняття цього законопроекту може призвести до нових конфліктів у суспільному і релігійному середовищі країни, а також негативно позначиться на міжнародному іміджі України»

Але, тим не менш, релігійна ситуація залишається критичною, особливо в тому, що стосується віруючих УПЦ. Українська Православна Церква Московського Патріархату перебуває під державним тиском, в ЗМІ проти неї триває кампанія нескінченної брехні і дискримінації; при потуранні і підтримки влади радикальними силами здійснюються розбої, відбираються храми в віруючих, духовенство піддається гонінням, десятки священиків вбито, сотні позбулися місця служіння і були змушені виїхати, віруючим не дозволяють здійснювати свої права: почитати святих Царствених мучеників, мирно проводити хресний хід і т. д.

Порушуються права не тільки канонічної Української Православної Церкви Московського Патріархату. Так, на Західній Україні ( у Львові) не зухвало порушуються права місцевої конфесії — Української Правовірної Греко-католицької церкви (УПГКЦ), не плутати з УГКЦ, хоча вона і виникла в її лоні. За своїм релігійним менталітету – це борці-антиглобалісти, які виступають проти ювенальної юстиції тазбочень; аскети, з харизматичним служінням, обрядами та ієрархією такими ж, як і в УГКЦ, але перебувають в опозиції до неї.

УПГКЦ виступила проти братовбивчої війни на Донбасі і проти надмірної політизованості Української Греко-католицької церкви. Коли в УГКЦ закликали збирати з населення гроші на війну і героїзували фашистів, то УПГКЦ виступила категорично проти цього! Уявіть собі, в самому центрі бандерівського кубла! Цього їм не могли вибачити ні сатаністи УГКЦ, ні місцева влада. 22 червня 2015 року на беззбройних священиків і монахинь було здійснено разбойническое напад – «операція» в стилі американських бойовиків-блокбастерів (оточення з собаками, захоплення, побиття і викрадення священиків), до проведення якої було залучено понад 200 озброєних до зубів правоохоронців і радикалів. В результаті «операції» єпархія, три храми, друкарський центр були розграбовані і сплюндровано, оргтехніка та документи конфісковані. Священики (чехи і словаки) були арештовані і депортовані, на інших священиків і мирян – громадян України були заведені надумані кримінальні справи. Члени громади – миряни і черниці – до сих пір знаходяться під погрозами шантажу і розправи.

Ось як треба Богу молитися на Україні! А висновки робіть самі.

Автор: протоієрей Олег Трофімов, доктор богослов’я, магістр релігієзнавства.

Об авторе